Блага Вістка в часи війни

Ми живемо в час війни й чуємо багато страшних новин, від яких здригається серце. Коли так багато жахливих звісток, болю, то помічаю, що інколи навіть вигоряють емоції.

Але також помічаю, що в людей з’являється спрага Бога. Недавно до нас заїжджав старший пресвітер Чернігівського обласного об’єднання ХВЄ Віталій Гавула. Як ви думаєте, що він просив для Чернігівщини? Каже: «Брати, знайдіть нам побільше Євангелій! Люди просять Євангелій». Не скрізь так. Ми їздили в Бучу, Ірпінь — там більш поширене християнство, церкви більш активні, люди, напевно, мають Біблії. А от коли говорити про Чернігівщину, Сумщину, Харківщину, то вражає — привозиш хліб, продукти, а люди просять Божого Слова.

Якщо подивитися на церкви в Чернігові, Ніжині, вони й так не були чисельними, а ще й багато віруючих виїхало, але тепер їхні доми молитви не вміщають людей. Наприклад, ми приїхали в Ніжин, а там о 14-й годині йде зібрання — повний дім молитви. Це люди, які раніше не ходили ні в який храм.

Коли ми опинилися в обставинах війни, то стали багато допомагати, бо люди мають потреби. Так учить Біблія: голодного — нагодуй, спраглого — напої. І це теж — Євангелія, виявлення нашої християнської сутності. Але разом із цим важливо пам’ятати, що Бог нас покликав не тільки служити гуманітарною допомогою, бо люди мають не тільки фізичні потреби, але й духовні, які навіть важливіші. Вони потребують Благої Вістки.

Здавалося б — як поєднати війну й Благу Вістку? Коли діти, жінки помирають, коли все руйнується… Яка тут добра новина? Але саме в цих обставинах і найбільше потрібна надія.

Євангелісти досить узагальнено описували життя Ісуса Христа. Але коли події наближалися до в’їзду в Єрусалим і подальшого розп’яття, опис стає все більш детальним — по днях, по годинах. Найдетальніший опис — від Вербної неділі до Воскресіння. Тому що це була кульмінація місії Божого Сина. Сьогодні це нагадує нам наше життя в Україні під час війни. Ісуса Христа несправедливо били, знущалися над Ним, обмовляли… Ніби всі сили пекла згустилися над Ним. І кінець — смерть на Голгофі. Навколо нас теж багато тьми, смерті. Але Блага Вістка говорить про те, що після страждань і смерті буде воскресіння. Ісус Христос воскрес, і в Ньому ми маємо воскресіння й нове життя.

Тому сьогодні дуже важливо звіщати Добру Новину. Щоб кожна людина почула, що Бог звертається до неї, що Бог любить її. Що Він постраждав і помер за кожного, хто визнає себе грішником і прийде до Спасителя. Що кожен, хто покличе Господнє ім’я, хто увірує серцем — спасеться.

Кожен християнин — посланець Ісуса Христа, виконавець Великого Доручення. Незалежно від обставин, навіть у час війни. Це складно, я дивлюся, що ми до кінця навіть не знаємо, як під час війни говорити про благе. Щодо цього хочу висловити дві думки. По-перше, ми маємо проповідувати Благу Вістку з Божим страхом. Блага Вістка — це не «покайтесь, бо загинете», не «війна — це Боже покарання». Таке говорить людина без Божого страху. Божий страх спонукає шукати Божої мудрості — як засвідчити, як передати Боже Слово. По-друге, ми маємо проповідувати Благу Вістку з любов’ю до людей, зі співчуттям до їхнього болю. Повинні обов’язково бути ось ці дві рейки — Божий страх і любов до людей. Якщо вони є, сміливо проповідуй — і словом, і ділом. Якщо ж немає хоч одної з них — ти небезпечний, ти тільки нашкодиш. А багато хто взагалі пропові­дує без обох…

Хочу прочитати уривок з Писання, який стосується Ізраїлю, але з якого ми можемо взяти уроки для нашого часу. Апостол Павло казав, що уроки Ізраїлю для нас дуже цінні — щодо того, як робити добро та як не бути пожадливими на зло.

«Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгробники ставите, і праведникам прикрашаєте пам'ятники, та говорите: Якби ми жили за днів наших батьків, то ми не були б спільниками їхніми в крові пророків. Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків. Доповніть і ви міру провини ваших батьків! О змії, о роде гадючий, як ви втечете від засуду до геєнни? І ось тому посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників; частину їх ви повбиваєте та розіпнете, а частину їх ви бичуватимете в синагогах своїх, і будете гнати з міста до міста. Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі, від крови Авеля праведного, аж до крови Захарія, Варахіїного сина, що ви замордували його між храмом і жертівником! Поправді кажу вам: Оце все спаде на рід цей! Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: Благословенний, Хто йде у Господнє Ім’я!» (Мт.23:29-39).

Перший урок, який ми можемо взяти — є великий взаємозв’язок між батьками й дітьми. Коли діти дивляться на вчинки батьків, то часто кажуть: «Якби ми жили в їхній час, ми б так не робили». Сьогодні багато росіян, згадуючи Другу світову війну, нібито засуджують те, що тоді відбувалося. Але чомусь чинять так само.

Я поставив собі запитання: «А коли й де була перша війна?» Згідно з Біблією — це сталося в часи Авраама. Географічно — це сучасний Іран, історично — місце, де колись будували вавилонську вежу, де люди захотіли піднестися до неба, зробити собі ім’я. Бог усе це зруйнував. Але нащадки цих людей пішли війною на інші царства, зокрема на Содом і Гомору. Тоді Авраам взяв 318 воїнів і пішов битися з ними. Хоча Бог не казав йому воювати, але його спонукало до цього відчуття несправедливості, що треба захистити тих, кого грабують і вбивають.

Тож можемо зробити висновок, що гріхи батьків передаються наступним поколінням. Тому другий урок — потрібно обов’язково покаятися за гріхи, щоб їх не успадкували діти. Поки не покаємося, ми перебуваємо під впливом гріха, він змінює нашу долю. Це стосується й особистого життя, і більш глобального рівня. Наприклад, ми знаємо, що Німеччина каялася перед Ізраїлем. В Україні теж були подібні моменти. Якщо подивитися на росіян, ви не знайдете, щоб вони як народ каялися в якихось гріхах радянського минулого. А поки люди не каються, вони — у владі цього гріха, він призводить до злих вчинків та руйнувань. І цілий народ чинить беззаконня. Тому таке важливе покаяння, визнання помилок, внутрішнє переродження. Можна навчитися робити добрі діла, але це як прикрасити ялинку іграшками. Якщо людина перероджена, вона приносить плоди.

Якщо не було покаяння, гріхи батьків будуть наздоганяти дітей. Біблійний приклад: Яків ворогував зі своїм братом Ісавом. І потім діти Якова теж мали між собою ворожнечу. Аж поки Юда не покаявся за всіх братів. І на його покаяння Йосип вибачив. Юда в єврейській літературі названий «сином покаяння». Саме з його роду зрештою вийшов Ісус Христос. А вибачити можна тоді, коли просять прощення: «Уважайте на себе! Коли провиниться твій брат, докори йому, а коли він покається, то вибач йому» (Лк.17:3).

Третій урок — як і до Ізраїлю, до нас звучить Божий голос: «Я хочу зібрати вас, як квочка курчат!» Це і є Блага Вістка — Господь любить і хоче досягнути кожного. Тільки Він не може це зробити насильно. Ізраїль чекав Месію як сильного лідера, який звільнить від Римської імперії. Але Ісус Христос прийшов у образі агнця. Чи розпізнаємо ми Його голос? Єрусалим, до якого звертався Божий Син, не розпізнав… Що заважає почути його? Зокрема — наші хибні очікування. Люди, які знають Боже Слово — чутливі до Його голосу. Люди, які формують себе не на Божому Слові — закриті, щоб почути Його.

І четверте — Господь посилає Своїх учнів проповідувати Добру Новину як пророків, мудрих, книжників. Щоб і через добрі діла, і через інші прояви християнської позиції розкривати людські серця до Його голосу. Щоб Лазар воскрес, спочатку потрібно було відкотити камінь. Завдання християнина — власним життям, поведінкою відкочувати каміння стереотипів із сердець людей. І тоді вони почують слово Ісуса Христа: «Лазарю, вийди!» Боже Слово спасає, звільняє й перероджує — це робить Бог. Але є й частина роботи, яку належить виконати Його учням. Коли Лазар вийшов, Ісус сказав: «Розпеленайте його». Наступне завдання служителів — душеопікунство, допомогти людині розв’язатися від її гріхів та проблем.

Ми всі потребуємо миру, закінчення війни, і так важливо молитися за це. Але Бог говорить про ще глибший мир — побачити Того, Хто йде в Господнє ім’я. Тож давайте будемо тими, хто донесе цю Добру Новину до людей, які страждають.

Анатолій КІБУКЕВИЧ

"Благовісник,1-2,2022"